Православна молодь з Волині молитовно вшанувала та приклалася до чесних мощей “Апостола Закарпаття” – святого преподобного Олексія Карпаторуського.

Благодатна земля Закарпаття відомо своїми чисельними православними святинями, зокрема, тут нараховується 42 православних монастирі та більше 700 православних парафій. Отож, учасники Луцької православної молодіжки “Ставрос”, які цими днями, з благословення єпископа Волинського і Луцького Нафанаїла, перебували на Закарпатті, також відвідали і святині цього краю.
Розпочалося це невеличке паломництво з відвідання чоловічого монастиря Святого архістратига Михаїла у селі Грушево Хустської єпархії. Цей монастир є цікавий тим, що заснований він був ще у IX столітті, коли світло Христової істини – святе Православ’я було принесене на Закарпаття завдяки місіонерським трудам святих рівноапостольних Мефодія і Кирила. Щоправда, у XVII столітті монастир припинив своє існування і був відроджений вже у 2004 р. Тут прочани з Волині приклалися до святинь монастиря, залишили записки для поминання на Літургії своїх рідних і близьких, а також підкріпили свої сили під час сніданку і монастирській трапезній.
Молоді православні лучани також здійснили і паломництво до Свято-Миколаївського монастиря села Іза-Карпутлаш Хустської єпархії, де перебувають чесні мощі святого преподобного Олексія Карпаторуського. Цього угодника Божого називають “Апостолом Закарпаття”, адже саме він започаткував і втілив у життя повернення крапаторусинів – українців Закарпаття з насильно нав’язаної унії до лона Святої Православної Церкви. Власне, і сам Свято-Миколаївський монастир в Ізі-Карпутлаші був заснований у 1919 р. преподобним Олексієм Карпаторуським, який і став його першим намісником.
Преподобний Олексій Карпаторуський (у миру Олександр Кабалюк) народився у 1877 році у благочестивій селянській родині. Хлопець після проходження військової служби вирішив стати ченцем і промислом Божим побував у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі де побачив усю красу та благочестя православного чернечого життя. З того часу він щиро навернувся до прадідівської Православної віри, маючи тверде переконання, що Єдина Свята Соборна і Апостольська Церква – це саме Східна Православна, а не та яку очолює папа Римський. Тим більше, що це Православ’я було споконвічною вірою Закарпатської Русі ще з часів святих Рівноапостольних Мефодія і Кирила. Думка про відродження Православної Церкви на Закарпатті, яка була у серцях багатьох карпатських українців, не покидала Олександра Кабалюка – він побував на Святій Горі Афон, на Святій Землі, при чому ці паломницькі поїздки він звершив вже із Закарпаття зі згодою багатьох однодумців. Зокрема, настоятель руського Свято-Пантелеімонівського монастиря на Святій Горі Афон Архімандрит Мисаїл з любов’ю прийняв Олександра і уважно вислухав його розповідь про важке положення православного руху в Карпатській Русі. Духовна Рада монастиря 8 липня 1908 року у свято Казанської ікони Божої Матері, вирішила урочисто приєднати Олександра Кабалюка до Православної Церкви. Причастившись Святих Таїн, Олександр отримав від архімандрита Мисаїла ікону Божої Матері «Акафістна» зі словами: «Прийміть від мене цю ікону Божої Матері і відвезіть її до свого краю як благословення святої Афонської Гори». У даний час ікона знаходиться у Свято-Благовіщенському храмі міста Хуст.
25 березня 1910 р. у Свято-Онуфріївському Яблочинському монастирі по благословенню архієпископа Холмського Євлогія архімандритом Серафимом послушника Олександра Кабалюка було пострижено в малу схиму з нареченням імені Алексія, на честь Алексія, чоловіка Божого.
11 липня 1910 р. відбулося висвячення монаха Алексія на ієродиякона, а 15 серпня, в день Успіння Божої Матері — на ієромонаха.
Повернувшись до рідного Закарпаття ієромонах Олексій спочатку таємно відправляв богослужіння та різні треби. До слова, траплялося, що під час відправи однієї Божественної Літургії, преподобний Олексій Карпаторуський причащав до трьох тисяч вірян. Разом із тим, за ним пильно слідкувала угорська жандармерія і задля безпеки він певний час перебував у Північній Америці. Втім дізнавшись про проведений австро-угорською владою так званий Мараморощ-Сиготський процес, коли було засуджено, ніби за державну зраду, багато православних русинів – так ще називали себе карпатські українці, отець Олексій повернувся до рідної землі. Його увязнили і у тюрмі він пробув до 1918 року.
Після приєднання Закарпаття до Чехословаччини у 1919 році Православна Церква отримала можливість вільно звершувати своє служіння – до батьківської віри повернулась переважна більшість краян. Розцвіло і чернече життя.
У 1920 році ієромонах Олексій (Кабалюк) приїхав до Хуста і знову відкрив молитовний дім, при якому згодом його стараннями було започатковано інтернат для православних учнів гімназії та громадянську школу. За пропозицією першого, по відродженні Православної Церкви на Закарпатті, Карпаторуського єпископа Досифея (Васича) 17 серпня 1921 року братією Свято-Миколаївського монастиря, що будувався в селі Ізі, було обрано отця Алексія його настоятелем, а наступного ж дня він був зведений єпископом Досифеєм у сан ігумена.
У липні 1925 року тим же єпископом отця Алексія було зведено у сан архімандрита і призначено головою Духовної Консисторії, що знаходилася в Хусті. Там він побудував Свято-Благовіщенський храм і був його настоятелем до останніх днів свого життя. Всі православні монастирі на Закарпатті того часу були зведені за його безпосередньою участю і надалі він підтримував їх як духовно, так і матеріально.
Незадовго до смерті, 9 листопада 1947 року, він прийняв велику схиму і 19 листопада (2 грудня) цього ж року мирно відійшов до Господа у Домбоцькому Свято-Успенському жіночому монастирі. Звідти його було перевезено до Свято-Миколаївського монастиря в селі Іза, де 22 листопада (5 грудня) поховано на братському кладовищі поблизу обителі.
У 2001 році він був прославлений Українською Православною Церквою у лику святих. Там же у Свято-Миколаївському монастирі села Іза-Карпутлаш і пребувають чесні мощі святого преподобного Олексія Карпаторуського – апостола Закарпаття.
Отож, православні юнаки та дівчата з луцької молодіжки “Ставрос”, прибувши до Свято-Миколаївського монастиря мали можливість молитовно вшанувати святого преподобного Олексія Карпаторуського та прикластися до його чесних мощей.
“Ублажаєм тя, преподобний отче наш Алексіє, і чтім святую память твою, наставниче монахов і собеседниче ангелов”, – так, єдиними устами і єдиним серцем, поломники з Волині проспівали величання преподобному увійшовши до Свято-Миколаївського монастирського храму.
Духівник молодіжки “Ставрос” протоієрей Іоанн Піпаш також відслужив Молебень преподобному Олексію Карпаторуському. У своєму слові проповіді, він закликав молодь ревно триматися святої Православної віри, наслідуючи приклад преподобного Олексія.
“Понад 300 років на Закарпатті не було жодного православного священика, і ось завдяки трудам святого Олексія Карпаторуського, народ Закарпаття зміг повернутися до лона Православної Церкви”

Молодіжка Ставрос